9 Грудня, 2022
На зустрічі однокласників ніхто мене не помітив Side view young woman looking away at window sitting on couch at home. Frustrated confused female feels unhappy problem in personal life quarrel break up with boyfriend or unexpected pregnancy concept

На зустрічі однокласників ніхто мене не помітив

Я була звичайною дівчинкою із провінції. 

Як і всі мої однокласниці мріяла поїхати у велике місто, вийти заміж за принца та жити у комфортабельному замку з видом на галасливий проспект.

Проте склалося не зовсім так, як хотілося.

Я вступила до одного з найкращих вишів у Києві. Навчалася добре, йшла на червоний диплом. На п’ятому курсі почала зустрічатися із хлопчиком-київчанином.

Але зрозуміла, що він зовсім не моє…

А як жити з нелюбимою людиною?! Я трохи пожурилася, потім розірвала стосунки і вирушила назад до рідного селища.

З червоним дипломом я без проблем влаштувалась бухгалтером на цукровий завод. Справи йшли повільно, але впевнено.

За рік я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Миколою. Він теж працював на тому самому заводі, лише на посаді інженера.

Розписалися скромно і без шумних гулянок. Майже відразу ж я пішла в декрет і народила сина. Потім у нас з’явилася донька.

Все йшло своєю чергою. Коля старався щосили, щоб ми ні в чому не відмовляли собі. Часом бувало дуже складно.

Раптом мені зателефонувала однокласниця Аня Гичка. Виявилося, що цього року десять років із дня закінчення школи.

Готувалася грандіозна зустріч однокласників. Я щиро зраділа. Так хотілося побачити рідних людей і вирватися з безодні декрету.

Я одягла на себе найкращі речі, взяла фото дітей, навіть зайшла до перукарні зробити укладку.

Я почувалася чудово, поки не переступила поріг класу. Там зібралися «вершки суспільства» з нарощеними віями, сисандрами четвертого розміру та дорогими шубами.

Більшість колишніх однокласників приїхали крутими іномарками. Я постояла осторонь, а потім підсіла до своєї колишньої сусідки по парті.

З нею ми тільки поспілкувалися. Але за кілька годин вона поспішила додому до діток. Інші однокласники мене навіть не помітили.

Це не дивно. Я дуже програшно виглядала у своїй простенькій сукні в порівнянні з розфуфирними столичними модницями.

Мені було дуже прикро, але нічого не вдієш.

Але протягом наступних років у нашій сім’ї набули незвичайні зміни. Миколу підвищили по службі, а наш цукроварень викупили італійці.

Незабаром на Колю звернули увагу, і він почав реалізовувати свої проєкти за бугор. На роботу я не вийшла.

Влаштувалася у приватний дитячий садок, який відкрила з подругою, і почала навчати малюків.

Справи нашої сім’ї пішли вгору.

Тепер ми могли дозволити собі і відпустку в теплих країнах, і бутіковий одяг, і додаткову нерухомість.

Я навіть трохи зраділа, коли знову отримала дзвінок від однокласниці.

До наступної зустрічі випускників я готувалася дуже старанно.

Купила сукню в Парижі, доповнила дорогими італійськими туфлями, покликала візажиста додому та освіжила стрижку.

Доповнила свій образ легкими полуничними парфумами і, застрибнувши у свою “іномарку”, помчала до рідної школи.

Я відразу ж підійшла до компанії тих, хто «багатший». Хлопці тріщали без упину про зовсім далекі від мене речі.

Я постояла з ними хвилин двадцять і тихенько пересіла до простіших людей. Там мене щиро раді було бачити.

Розпитували про те, як я всього досягла. Розповідали і свої історії.

Я вийшла в туалет і почула, як мене обговорюють наші вершки.

— І що це Софія хоче з себе показати. Як була простушкою, так і залишилася! Купила сукню поношену та туфлі на розпродажі.

Краще б навіть не намагалася справити враження! Все одно видно за версту, хто вона насправді.

Пам’ятаєте, якою вона прийшла минулого разу.

Мені стало дуже прикро. Я мужньо висиділа весь вечір і вирушила додому пішки.

Біля самого під’їзду я зламала підбори. Від розчарування та образи я просто розплакалася. Прийшла додому вся у сльозах.

– Ти чого? – Здивувався чоловік, коли дізнався справжню причину моїх сліз. – Хочеш, я тебе завтра на Мальдіви відвезу! Розвієшся!

— Та до чого тут Мальдіви… — схлипнула я, а потім подивилася в очі свого Колі і раптом зрозуміла, що все, що відбувається, — дрібниці життя.

Яка взагалі різниця, що думають про мене оточуючі.

Головне, щоби мені було комфортно! У мене люблячий чоловік, прекрасні діти та улюблена справа, а доводити комусь, що я чогось варта – це вже нижче за мою гідність.

Після цього усвідомлення жити стало набагато легше!

джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *