6 Грудня, 2022
Син здав батька у будинок для людей похилого віку, а після його смерті розізлився, що старий залишив спадок не йому

Син здав батька у будинок для людей похилого віку, а після його смерті розізлився, що старий залишив спадок не йому

– Синку, мені так захотілось оселедця? Купиш? – спитав Петро у свого сина.

– Ти ще пироги не доїв. Вже оселедця тобі подавай!

– Андрійку, та візьми десь навіть там, де найдешевше. Порадуй старого батька. Ну так захотілось.- просив тато

– У мене часу немає. Їж те, що тобі дають і не вигадуй.

Андрій, думав, правильно його дружина говорила, що пора батька в будинок перестарілих здавати. Бо спокійного життя у них з ним не буде.

Хоча Петро весь час старався для дітей. Навіть будинок у селі продав і перебрався до них у місто на квартиру, яку купила за гроші з проданої хати. Сину ж не вистачало, а батько захотів його виручити. Не міг дивитись, як син мучиться. Бо ж Андрій і подав пропозицію про продаж житла. А Петро не зміг відмовити.

Так він і опинився в одній житлоплощі з сином, невісткою і внучкою. Та почувався він тут геть непотрібним. Невістка лаялась і кричала на нього з приводу і без. Онучка навіть говорити з дідом не хотіла. От Петром і боявся лишнє слово комусь сказати. Забився в один куток і сидів там тихенько.

Йшов час. Онучка стала уже зовсім дорослою. Збиралась заміж.

– Катя з чоловіком у нас жити збираються. Тому тобі доведеться пожити у будинку для людей похилого віку. Ти не переживай, там про тебе дбатимуть. Тобі буде добре. Ми будемо часто навідуватись – заявив Андрій до батька – Сам розумієш, ми тут всі не помістимось.

Старий заплакав. Не такої старості він чекав. Йому важко було підібрати слова.

– Я завжди тобі у всьому допомагав. Хотів, щоб тобі було краще. Навіть будинок свій продав. Все для мого Андрійка, для синочка. А ти навіть не спитав мене чи хотів я його продати? У мене там було стільки спогадів. Я там народився. Там я і хотів померти. А не з чужими людьми у незнайомому приміщенні. Це така твоя віддяка, сину?

– Тату, ти перебільшуєш. Ми не покидаємо тебе назавжди. Коли Катя з чоловіком знайдуть собі хороше житло, повернешся назад. 

Андрій тільки розізлився на слова батька. У будинок для людей похилого віку все-таки його відвіз. Старий дуже переживав перший час. Не знав, як себе поводити. Відмовлявся їсти. Та згодом змирився і звик до нового житла. Син, попри свої обіцянки, так до батька жодного разу і не приїхав. Петро помер через пів року. Після смерті чоловік доволі велику суму грошей заповів Ганусі, дівчині, яка доглядала за ним в будинку. Вона була добра з ним. Розмовляла, заспокоювала.

Андрій був сердитий, коли відкрив заповіт, а не побачив там свого імені. Адвокат передав лиш записку сину від батька: “Я хотів спокійно дожити свої роки. Ти був зі мною дуже жорстоким. А Ганнуся була зі мною в усі ці дні. Вона заслужила на ці гроші більше, аніж ти.”

Як думаєте, правильно зробив Петро, що залишив спадок Ганусі? Що скажете про ставлення сина до батька?

джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *