6 Грудня, 2022
Один стаканчик кави змінив моє життя на “до” та “після”. Досі пам’ятаю ті слова старенького водія, з яким їхала до Івано-Франківська The historic center of Ivano-Frankivsk city, Ukraine, with city hall building in art deco style.

Один стаканчик кави змінив моє життя на “до” та “після”. Досі пам’ятаю ті слова старенького водія, з яким їхала до Івано-Франківська

Львів, субота, 7 ранку. Поки хтось ще солодко спав у ліжку, я тупцювала на Стрийському вокзалі та чекала водія. Забронювала машину на одному сайті, BlaBlaCar. Там ти вказуєш маршрут та тоді програма пропонує водіїв. Виходить дешевше та швидше, аніж автобусом. Тим паче зараз так багато студентів, що у автобусі яблуку ніде впасти. 

Пан Василь зателефонував вчора ввечері та забув попередити, що він виїжджає не о 9, а о 7 ранку. “Ну, нічого, швидше приїду в Франківськ, додому”.

– Вітаю. Вибачте, що так вийшло просто плани змінилися, – ніяково каже дідусь та відчиняє мені дверцята. 

– Нічого. Все добре

Як на зло, телефон не встиг зарядитися та я не слухала музику в навушниках.

Водій – літній дідусь, такий приємний, ввічливий. Я сіла біля нього, прищепилася…

– Тьфу, така кава гірка. Ех, моя жінка робить в рази кращу, – каже дідусь.

– Так чому гірка? Дають цукор, можна ще додати сиропу.. 

– Все смачно тільки вдома, – підморгує дідусь. 

Я знизила плечима. Вже гадала, що мені трапився той цікавий вид водіїв – “а в нас час”, “а ця золота молодь”, “а ось я”

– Знаєте, я просто навчився цінувати все те, що дарує тобі щастя, тепло, затишок, позитивні емоції. 

– Ну мене кава зранку зігріває.

– То таке. От ти купуєш каву, а вона у звичайному стаканчику. Випила, викинула та побігла. Нема тої насолоди. Каву треба пити правильно.

– Це як? – аж брови від подиву підняла. 

– От зранку прокидаєшся, цілуєш кохану людину. Йдеш тихенько на кухню, але діток не розбудити. Заглядаєш у кімнату, а вони так кумедно сплять. Ставиш чайник, дістаєш хліб – то обов’язковий атрибут. Шукаєш цукор, вираховуєш кожну ложечку, аби було не гірко, але й не солодко. Обережно наливаєш води та накриваєш блюдцем. Нарізаєш сир, ковбаску, щедро даєш масла. Останній штрих – прикрасити стіл, підсунути кріселка та накрити серветкам чи скатертиною поверхню. І обов’язково без телефону чи телевізора – треба зранку спілкуватися! 

– Ох, ви так розповідаєте, що у мене живіт проскиглив, – посміхаюся. 

– Знаєш, я ж не все так життя провів. Тільки на старості років дійшло, що то все – не головне. 

…Мені було 20.

Працював на заводі день та ніч, аби додому принести якусь копійку. Потім вже допетрав, що треба більше квартиру купити, бо в одній кімнатці в гуртожитку не могли з жінкою та двома дітками тіснитися. Знаєш, я за малюків якось навіть не хвилювався – з ними завжди жінка. Ну що може трапитися? Вона їсти наготує, одягне, поприбирає, заколисає і все. 

Тому пішов на будівництво. За це моя спина “спасибі” не сказала, ходжу раз в тиждень на масаж спеціальний. Жінка влаштувалася вчителькою у школі, паралельно доглядала як нянька за сусідськими дітками. Ми тоді копійка до копійки складали, економили на всьому. Борони Боже купити якусь шоколадку чи нову футболку. Але жінка так хотіла поїхати в Крим на море. Дурень я такий, завжди казав “не треба тобі того моря, їдь до батьків у село, там все набагато краще та дешевше!”

Купили трикімнатну квартиру, зробили ремонт. Знаєш, я так завжди гнався за грішми, а ось озирнувся – хлопці вже дорослі, один в Польщі вчиться, другий працює в Києві. А їх малими не згадаю, чесно. Жінка навчила їх і футбол грати, краватку зав’язувати, і молотком користуватися.

От я є, але вони росли так, ніби мене нема. Чесно, так соромно.

Картаю себе ледь не щоразу, як з ними розмовляю у Скайпі.

Де була моя голова? Де було моє серце? Мене хвилювали тільки гроші – все хотів працювати та працювати, заробляти та заробляти…

Тому моя порада – цінуйте коханих людей, які поруч з вами. Так, каву можна купити в магазині. Але хіба від цього вона буде смачнішою? 

Я розлучилася від такої розповіді. Адже у мене була схожа ситуація – батьки поїхали на заробітки, а мене залишили на бабусю та дідуся. Мені так їх бракувало, я так сумувала та плакала. 

– І куди ви їдете? 

– Син молодший приїхав з нареченою, ось, їду їх зустрічати. Того так і різко змінив плани, бо вони швиденько проїхали кордон. Жінка вже стільки смачного приготувала, що у стола ніжки прогинаються! От, хочу все виправити. Адже мене  по суті, не було поруч, коли вони малі бігали. А зараз думаю, що Бог дав мені другий шанс. Тепер у мене родина на першому місці, а гроші – ну то таке, день є, день нема. Так що навіть ранкова кава з жінкою для мене – то найбільша насолода! 

Першим ділом, що я зробила, коли приїхала до батьків у гості – заварила смачної кави, вимкнула телефон та приготувала канапки. Вони ще спали, коли я зайшла додому. 

Такий урок я запам’ятаю надовго. Адже гроші – це не те що подарує вам радість та щастя. Озирніться навколо. Родина – річ, яку ніколи не купиш за жодні долари чи євро світу. 

А Ви погоджуєтеся з такими словами? Родина – це найбільше щастя у нашому житті? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *